«Кіборги вистояли, не витримав бетон»! Ця фраза назавжди викарбувана в новітній історії України, як і імена тих, хто став живим її втіленням. Серед них – фахівець у сфері медіа, випусковий редактор «1+1 Media», молодший сержант Іван Трембовецький, чий бойовий шлях розпочався в березні 2014 року, а завершився – 5 липня 2026 року.
У Музеї відбулася пам’ятна подія, присвячена Іванові Трембовецькому, де рідні, побратими, колеги та друзі згадували життєвий шлях медійника та захисника.
На заході були присутні батьки Івана – Марина та Юрій Трембовецькі, а також його хрещена мати Тетяна Грабовська. Вони поділилися життєвими історіями про дитинство та юність героя. Особливу увагу його шкільним рокам приділив класний керівник Івана Ігор Мещеряков. Він пригадав, як мати хотіла відправити сина на навчання в Київський військовий ліцей імені Івана Богуна після закінчення дев’ятого класу. «Яке "Суворівське училище" для нашого талановитого Вані?! Він має танцювати, співати і дивувати!» – відстояли творчий шлях Івана в цивільному житті вчителі.
Після закінчення школи юнак вступив до Національної академії керівних кадрів культури та мистецтв на спеціальність «Звукорежисер». Як згадували рідні, це був своєрідний компроміс між КПІ та театральним вишем. У роки навчання Іван захоплювався подорожами Україною разом з театральною студією.
У 2003–2004 роках Іван проходив строкову службу. Сам обрав найважче – 95-ту окрему аеромобільну бригаду (нині – 95-та окрема десантно-штурмова бригада), де служив у розвідувальній роті 2-го батальйону.
Після демобілізації працював за фахом: випусковим редактором на телеканалі «Інтер», а від 2012 року у медіахолдингу «1+1 Media» (телеканали «2+2» та «ТЕТ»).
Уже 20 березня 2014 року Іван Трембовецький у лавах розвідувальної роти 2-го батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади вирушив на захист України. Сергій Козима – генеральний продюсер телеканалу «2+2» розповів, коли Іван пішов захищати Україну, весь колектив його підтримав. У свої короткі відпустки захисник приходив до офісу і ділився армійськими історіями з колегами. Тетяна Майборська, колега Івана, згадувала: «Тоді він був єдиним воюючим співробітником компанії і завжди повторював: "Мене батько так навчив: почалася війна – треба йти воювати"».
Підрозділ Івана під командуванням «Купола» виконував завдання на адмінмежі з окупованим Кримом (Херсонщина), на полігоні Широкий Лан, у Слов’янську (гора Карачун) брав участь у звільненні Сіверська, Ямполя, Зарічного, Закітного, Красного Лимана тощо. Сам Трембовецький від жовтня 2014 року безпосередньо брав участь у ротаціях до Донецького аеропорту (ДАП). Від січня до лютого 2015 року коригував артвогонь біля села Спартак. Марина Трембовецька наголошувала: батькам Іван ніколи не висловлював жодних скарг, а розповідав тільки гумористичні історії. Наприклад, як він з побратимами, лежачи в промерзлому аеропорту, знаходив рекламки і жартома замовляв піцу з доставкою в Донецький аеропорт.
У лютому 2015 року їхній підрозділ перекинули в Дебальцеве, вони виходили звідти одними з останніх, вивозячи поранених. Тоді ж Іван отримав позивний «Юнга» через свій молодий вигляд серед побратимів.
Захисник щедро ділився артефактами з Музеєм війни – частина БТР («ласточка») з підписами побратимів його роти, прапор 2014 року та гітара з Пісок з його особистим підписом «Юнга», на якій він давав концерти для бійців – все це стало частиною нашої фондової колекції.
Після демобілізації навесні 2015 року Іван повернувся на телеканал, одружився на своїй однокласниці Даші, і в них народилися донечки Вероніка та Вікторія.
З початком широкомасштабного вторгнення він знову став на захист Батьківщини. Брав участь в обороні Київщини у складі 206-го батальйону ТрО (м. Вишгород). Згодом служив у Головному управлінні розвідки, а пізніше перевівся до 238-го окремого батальйону безпілотних систем «Чорний сокіл» 8-го армійського корпусу десантно-штурмових військ. Останній командир оборонця – майор Володимир Шевченко – теж був присутній на заході пам’яті. У своїй промові він зазначив, що вони були знайомі з Іваном 10 років, обидва кияни, проходили службу в 95-й бригаді: «На початку 2024 року він попросився перевестися до моєї роти. Для мене це була велика честь, адже Ваня був справжнім професіоналом. Професіонал – це людина, навколо якої проблеми просто випаровуються. Він розганяв темряву своїм світлом, посмішкою і жартами». На згадку про захисника майор Шевченко написав вірш та продекламував його під час заходу.
Володимир Шевченко також передав Музею ударний дрон «Вампір» 238-го батальйону, який був пошкоджений ворожим FPV-дроном, але повернувся на позицію.
Історія життя та служби Івана Трембовецього – це розповідь про силу українського духу, яка виявилася міцнішою за ворожу артилерію.
Вічна слава Герою!
