В колекції Музею зберігається плакат, який є красномовним прикладом кремлівської протиукраїнської пропаганди, що збіглася в часі з Другою світовою війною.
Видрукований у м. Львів у 1945 р., до його створення було залучено радянських митців українського походження – «художній образ» авторства Абрама Резніченка, за текстовий супровід послугували віршовані рядки «Холуй німецький, кат з тризубом…» Володимира Сосюри. Зрозуміло, що агітка була покликана до маніпулятивного ототожнення німецького нацизму з українським визвольним рухом і протиставлення УРСР самостійницькій ідеї.
Плакат було показано на виставці «Партизани України в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників», у залі № 10-а «Боротьба проти українсько-німецьких націоналістів», який з’явився вже на окремому етапі створення експозиції. «Страхітливі злодіяння бандерівців» переважно демонстрували за допомогою радянського живопису, витягів із «викривальних» промов комуністичних функціонерів, партизанських «трофеїв» і світлин із полеглими (закатованими) повстанцями, а також через поодинокі документи з середовища ОУН, де був хоча би найменший натяк на співпрацю з німцями.
Феномен означеного артефакту не лише у тому, що нині багато відомо про боротьбу УПА проти гітлерівців, зокрема про перший бій, коли сотня Григорія Перегіняка «Коробки» 7 лютого 1943 р. здійснила напад на відділ німецької жандармерії в м. Володимирець (Рівненщина). До слова, подібні акції боївки «Коробки» відбулися ще в січні 1943 р. Від літа того ж року на Волині та Поділлі, а згодом і в Галичині, збройні відділи ОУН(б), загони Української Народної Самооборони, підрозділи УПА «Поліська Січ» Тараса Бульби-Боровця вели запекле протистояння з німецьким контингентом. На певному етапі до протидії повстанцям ворогові навіть довелося залучати війська СС, зокрема 8 кавалерійську дивізію «Флоріан Гайєр», низку поліційних полків СС тощо. За даними дослідників загальні втрати окупантів становили від 12 до 18 тис. осіб.
За плакатом стоїть розгорнута вищим керівництвом СРСР цілеспрямована кампанія з дискредитації українських самостійницьких сил, яка набрала обертів із рухом радянсько-німецького фронту західноукраїнськими теренами. Її цілями стали: вплив на тутешнє населення, що добре пам’ятало «перші совіти»; сприяння мобілізації, адже, на відміну від «чорнопіджачників» із Наддніпрянської України, призовники «з колишніх польських земель» мали пройти ретельне політвиховання; убезпечення від ідеологічної дестабілізації в лавах і в тилу червоної армії, ін.
За твердженням Сталіна – «друк є єдиною зброєю, за допомогою якого партія щодня, щогодини говорить із робітничим класом на своїй, потрібній йому мові, й іншого такого гучного апарату в природі не існує». В цьому дискурсі хронологічними віхами антиукраїнської кампанії стали:
- виступ 7 лютого 1944 р. заступника завідувача відділу пропаганди й агітації ЦК КП(б)У Костянтина Литвина на 9-му пленумі Спілки письменників УРСР, де він зазначав: «Українські радянські письменники повинні показати велич українського народу в боротьбі за свою батьківщину, братерство та дружбу радянських народів під геніальним проводом великого Сталіна, викрити і затаврувати підлість і ницість наших ворогів – гітлерівців та їхніх поплічників – буржуазних націоналістів»;
- постанова ЦК ВКП(б) «Про недоліки в політичній роботі серед населення західних областей УРСР» від 27 вересня 1944 р., відповідно до якої партійні органи зобов’язувалися повсякчас підвищувати роль періодики в політичному вихованні населення «в боротьбі проти українського буржуазного націоналізму»;
- промова Микити Хрущова «Українсько-німецькі націоналісти – посібники Гітлера, найлютіші вороги українського народу» на засіданні VI сесії Верховної Ради УРСР;
- масове розповсюдження листівок «До населення Галичини» Відділу пропаганди та агітації ЦК КП(б)У з наступним змістом – «перед своєю неминучою загибеллю ворог, шукаючи порятунку, прагне розладнати єдиний фронт слов’янських країн, нацьковує українців Заходу на українців Сходу, українців на росіян і поляків… Гітлерівці прагнуть протиставити Галичину решті українських земель… Гітлерівці та їхні наймити – українсько-німецькі націоналісти – обіцяють зробити з Галичини якусь примарну «Самостійну Україну», тощо.
І вже за сталою радянською практикою 20 серпня 1944 р. було прийнято Постанову Раднаркому СРСР і ЦК ВКП (б) «Про зміцнення радянської влади на Україні», де йшлося про необхідність відведення 5 тис. км2 землі в Якутії на зведення 300 виправно-трудових таборів для «ворожих і неблагонадійних елементів з України для перевиховання».
У своїй сьогоденній агресії проти нашої державності московія продовжує сповідувати людиноненависницький шовіністичний світогляд своїх пращурів, використовуючи при цьому їхні методи для національного упокорення. Тому плакат, що поєднав у собі працю народжених в Україні майстрів живопису та літератури, які за визначенням радянських очільників мали бути авторитетами для своїх співвітчизників, не лише не втратив своєї історичної ваги, а навпаки набуває нових сенсів у питанні дослідження та музеєфікації гібридної складової російсько-української війни.